Аграрний проект

У 2003 році підприємство започаткувало власний сільськогосподарський проект. Причиною цьому став повний занепад колективних фермерських господарств району і руйнування сировинної зони підприємства. Тому молокозаводу довелось стати активним учасником ще й у цьому секторі народного господарства. Було проведена повна реорганізація роботи, придбана новітня техніка та запроваджені сучасні технології с/г виробництва. Окрім цього майже з нуля створювалась тваринницька база, але на сьогоднішній день до господарства входять 4 молочно-товарні ферми, 2 свиноферми, птахоферма. Кожного дня вони здають високоякісну сировину для продукції заводу – молоко, яловичину, свинину, бройлерів. У господарстві діють посилені санітарно-ветеринарні вимоги щодо виробництва молока, і вся худоба проходить подвійний державний ветеринарний контроль. При відгодівлі тварин в натуральних кормах не використовуються гормони та стимулятори росту. Практикується безприв’язне утримання худоби. Завдяки усім цим факторам молоко класифікується як продукт найвищого ґатунку. А з такої сировини і продукція виходить відмінна та життєдайна.

На забезпечення тваринницької галузі, а також виробничих підрозділів заводу націлені і галузі рослинництва. Завод має борошно із власної пшениці, вирощує також жито, кукурудзу (селекційну), соняшник, гречку та ін. Походження насіння відслідковується – адже підприємство принципово не хоче використовувати генетично змінені організми.

На перспективу сільськогосподарський проект заводу націлений на органічні методи господарювання, але поки що український ринок такої продукції не сформований і не оформлений законодавчо, хоча певні приватні ініціативи вже є. Окрім того, в Україні не вистачає фахівців цього напряму господарювання. Проте здорові продукти харчування можливі лише за умов сировини із здоровою природою, тому – наше підприємство уже сьогодні робить усе можливе, щоб поєднати бізнес-підхід у господарюванні з екологічним та соціальним мисленням.

Шість сіл входить до с/г комплексу молокозаводу, серед яких і Біївці Лубенського району – батьківщина видатного українського поета В.Симоненка.

„Особливої уваги заслуговує власний сільськогосподарський досвід Лубенського молокозаводу, який розпочався декілька років тому, коли став очевидним факт повного занепаду і вмирання місцевих колгоспів та молочно-товарних ферм. Це означало руйнування сировинної бази підприємства. Про настрої людей в навколишніх селах годі й говорити. В таких умовах керівництво молочного заводу прагнуло знайти шляхи збереження ще існуючих господарств, пропонуючи їхнім керівникам різноманітні форми співпраці аж до об’єднання на взаємовигідних умовах. На жаль недалекоглядність керівників КСП призвела до того, що й ці досить міцні колись господарства були зруйновані, а молокозавод змушений шукати сировину за межами не лише району, а й області. І ось восени 2003 року на завод приїхали засновники товариства „Удай” з пропозицією взяти це господарство під своє крило. Ситуація виглядала так що, якщо вони найближчим часом не знайдуть інвестора, господарство до нового року буде ліквідоване. Після економічних розрахунків та аналізу існуючих реалій молокозавод вирішив стати співзасновником цього господарства. Не будемо описувати всі перипетії реанімації „Удаю”, а згодом ще й „Світанку”, в той час коли на ринку загострювалась конкуренція серед виробників молочної продукції і підприємство мало би направити ресурси на просування продукції на ринку та на виробництво, але скажемо тільки, що тоді завод „вкинув” у сільське господарство 8 млн. грн., реорганізував роботу, впровадив нову кадрову політику і за два роки господарство не просто піднялося, а стало кращим в районі. На сьогоднішній день лубенці – вже приймають численні делегації по перейняттю досвіду у цій сфері. Нині СТОВ „Удай” розрахувалося із усіма своїми боргами, видало людям паї за 4 роки, повернуло заводу кредити та має прибуток. В господарстві працюють люди з усіх навколишніх сіл, є приїжджі з інших областей України. Регулярно виплачується зарплата, є соціальне забезпечення працюючих, відбудовується інфраструктура сіл. Села ожили, повеселішали, повірили в те, що молокозавод, прийшов до них не „відмити” гроші та пограбувати, а для того щоб спільно працювати на майбутнє.”

З журналу „Лідер ХХІ століття”, 2007р.